- Мені там нудно, - з притиском відповіла дочка, - краще я піду на дискотеку.
- Доню! - почала було Марта, та Гануся, задерши догори голову, попрямувала до дверей.
- Мені вже шістнадцять. Я недавно паспорт отримала, хіба ти забула? Отже, я вже доросла і можу сама вирішувати, що мені робити і куди йти, - додала вона через плече, відкриваючи замок.
- Доню... - знову хотіла щось сказати Марта, та Гануся, як і раніше, недослухавши, зачинила двері перед материним носом.
Вниз, по сходах, застукотіли каблуки... Марта розгублено дивилась на двері...
- Пішла, - скрушно захитавши головою, промовила сама до себе жінка і, підійшовши до вікна, виглянула у двір.
Гануся вже збігла по сходах, вийшла з під’їзду. Дівчина, так само гордо тримаючи голову, прямувала через засмічений двір: струнка, підтягнута, з розпущеним темно-русим волоссям. Подібна красуні-манекенниці, що пливе на подіумі.
- Так, моя Гануся красуня, - сумно зітхнула Марта, - та не слухається мене, думає, що вона вже доросла. В зібрання йти не хоче, разів п’ять тільки й була. Каже, що їй там нудно.
„Доню, доню, - дивлячись їй услід, думала Марта, і дві кришталеві сльозинки затремтіли у неї на повіках, - я теж такою була молодою й гарною, і теж так думала. Мене тоді мама також не пускала гуляти. ” Ти ще зовсім дитина", - казала мені, та я не послухала - пішла..."
Марта стала на коліна і почала гаряче молитись за свою дитину: „Боже Святий і Праведний, прошу Тебе, відкрий їй очі на цей світ. Я боюся, щоб він її не забрав від мене, не зламав. Спаси мою дитину, Господи, благаю Тебе в ім’я Христа. Спаси... Не дай моїй дитині повторити мою долю, мої помилки, прошу Тебе...”
Марта не хотіла згадувати минуле, та тепер, воно настирливо поверталось, не давало їй спокою. І хоч як жінка стримувала спогади, вони зусебіч наринали на неї.
- Не повтори мою долю, - шепотіла вона... Не повтори...
* * *
...Того дня, десь років сімнадцять тому, вони з подругами надумались відзначити своє повноліття. Нещодавно їм вручили паспорти - отже, вони вже дорослі. Мама її теж тоді застерігала, та вона не послухалась. Думала, що може вже сама відповідати за свої вчинки. Відмахнувшись від материних застережень, Марта, сповнена рожевих мрій, як метелик на вогонь, не поспішила, а полетіла на зустріч з подругами. Тоді все було прекрасно, ні, просто чудово. Вони трохи посиділи в барі, трохи випили, повеселились і галасливою зграйкою полетіли на дискотеку.
Там було ще веселіше, ще більш чудово: гриміла музика, кружляли в танці пари. Молодь розважалася, не було батьків, не було вчителів - воля. А ще там вона зустріла його - першого... і останнього. Він їй одразу ж сподобався. Можливо, Валентин і не був вродливішим за інших, проте вмів так гарно говорити. Він тоді їй сказав:
- Я тебе все життя чекав...
Таких слів їй ще ніхто ніколи не говорив. Вона була просто у захопленні від нього. Він був, як прекрасний принц із казки, що визволив її з такого нудного життя. А ще в розмові з ним вона нарешті відчула себе дорослою. Весь вечір він був тільки з нею, інших для нього наче не існувало. Саме такої уваги вона прагнула, саме про такого хлопця вона мріяла. Марта й не пам’ятає, як опинилась в його квартирі. Можливо, тоді причиною було вино, а, може, й таке раптове кохання. Раніше вона такого ніколи б не зробила. Всі вважали її розумною і скромною дівчиною. Але того вечора Марта бачила тільки його очі і пішла за ними туди, куди вони її кликали. Вона мліла від щастя, від кохання, якого раніше не знала...
Вже світало, коли він провів її додому.
Впавши на ліжко, обійнявши подушку, вона солодко заснула...
Десь під обід Марта проснулась і згадала вчорашній вечір... і ніч. Вона, так само солодко потягуючись, полинула думками до нього - до Валентина. Навіть буркотіння матері цього дня її не дратувало. Дівчина була на сьомому небі від щастя і знову з нетерпінням чекала вечора. День тягнувся повільно, хоч Марта весь час крутилась біля дзеркала.
І ось настав довгоочікуваний вечір...
Вона, мов на крилах, помчала на дискотеку, адже там мав бути він...
Та його чомусь довго не було, і їй аж стало лячно - раптом не прийде... Та Валентин прийшов... Але не сам - з іншою...
У Марти аж мову відняло. Слова застрягли в горлі, до якого підступно підкочувався гіркий клубок...
Гордість тоді не дозволила їй підійти до нього. А він спочатку уникав її погляду, а потім десь і зовсім зник разом із новою подружкою. Після того вона його більше й не бачила. Згодом, правда, почула від когось, що він кудись переїхав. Та вона його не шукала. Знову гордість не дозволила, та й тепер Марта мала інший клопіт - носила в собі його дитину... Що робилось після того, як мати про це дізналась, вона і зараз не може без здригання згадувати, та виручили жіночі сльози і серце материнське. Марта народила... Скільки їй ще довелось зазнати людських поговорів і зневаги - Один Бог знає. Та вона витерпіла все і виростила свою доню...
Тоді їй було важко, неймовірно важко. Нею всі нехтували. Вона залишилась тільки з мамою і крихітною донечкою. Та коли не стало й мами, Марта зрозуміла, що тепер вона дійсно самотня. Допомоги було чекати нізвідкіль, мама родичів не мала - вона була дитдомівська, на розмови про батька вдома було накладено заборону. Тоді Марта стала шукати Бога, та Він їй ніяк не траплявся. Їй здалось, що це марна справа - вона скрізь наштовхувалась на людей: цікавих і байдужих, добрих і злих. Вони жили своїми проблемами й наче хотіли їй допомогти, але чомусь це здавалось на милостиню, за яку потрібно було по-жебрацьки цілувати їм руку, а вона не вміла. Тоді їй здалось, що це казка, вигадка, ніякого Бога не існувало і не існує. Вона не бачила Його в розкішних храмах, в яких намагалась Його знайти, не бачила Його і в священиках з якими вела мову. Скрізь бачила лише людей і чула їх мову, та людям більше не вірила...
Йшли роки... Гануся тим часом росла... Одного разу до неї долетіла фраза: „Шукайте Бога в своєму серці, бо так говорить Біблія» - і вона чомусь повірила... Стала шукати в Святому Письмі та в серці і... знайшла...
Довгими ночами, лежачи в ліжку, чи стоячи над сплячою, вже майже дорослою дочкою, жінка говорила з Богом і Він став відкриватись їй. Вона зрозуміла, що Бог дійсно є і що Він - Живий . Згодом вона стала шукати і Його Церкву. І знайшла... Марта всією своєю стомленою душею горнулась до людей, що її оточували, та люди знову ж виявились людьми, трохи іншими, та, все ж таки людьми... Це розчарування було чи не найболючим, можливо більшим, як те, перше, в юності. Їй захотілось піти в світ за очі, аби нікого не бачити і не чути. Та Бог відкрив їй одну Істину в Своєму Слові, і вона зрозуміла, що не заради них, людей, вона приходить кожної неділі в зібрання, а заради Нього - Свого Господа, що не на них вона повинна дивитись, а на Нього, а Він - не людина, Він не підведе, не обмане, не осудить і не залишить напризволяще. В цьому вона переконалась на своєму гіркому досвіді, у Ньому вона була впевнена... Цього вона бажала й своїй дитині, щоб та повірила не їй, а Йому... Та її Ганусі було нудно...
Зі спогадів Марту вивів дзвін годинника. Пробило за пополуночі. Ганусі ще не було...
Жінка виглянула у вікно. Лише в поодиноких будинках де-не-де світились вікна. Ніч заповзла і в їхній двір... Марта знову стала молитись... Йшов час...
- Не повтори мою долю, - шепотіла Марта, поглядаючи на двері...
Ганусі не було...
Жінка прислухалась до кожного шурхоту у дворі, до кожних кроків по сходах, до кожного голосу з вулиці... Ганусі не було... Чекання ставало нестерпним... А, може, з нею щось трапилось? Марта навіть боялась подумати, що саме могло статись. Жінка врешті-решт не витримала, і похапцем одягнувшись, кинулась до дверей, щоб іти на пошуки доньки. Вона тремтячими руками відімкнула замок і вже хотіла вийти на вулицю, коли потойбіч залунали чиїсь кроки і зупинились перед дверима. Хтось крутнув ручку. Двері відчинилися... На порозі стояла її Гануся. Вона була бліда і якась тиха. Серце в Марти зі страху тенькнуло і ніби впало в п’яти.
- Що трапилось? - затинаючись запитала Марта.
- Нічого, - здивовано відповіла Гануся. Я просто відчула себе чомусь не в собі і пішла звідти. Ти мені пробач, мамо, що я інколи не слухаюсь тебе, та так більше не буде. Ти мені не все розповіла про себе, та я дізналась від чужих людей про твою долю і постараюсь уникнути тих помилок, що ти допустила. Тому, хоч я була в Церкві лише кілька раз, та думаю, що зрозуміла сенс життя з Богом і без Нього. Так, що не побивайся за мною, - підбадьорила дочка маму. - А зараз я йду спати, в мене очі злипаються, проте вранці завтра мене розбуди і я піду з тобою на богослужіння...
Марта, приголомшена відповіддю дочки, ще трохи потупцювала на місці і рушила було до своєї кімнати, та одвічна жіноча цікавість завернула її на півдорозі, вона пішла вслід за Ганусею, щоб глянути, чи та вже спить. Легенько прочинивши двері в доньчину кімнату, жінка зазирнула всередину і хотіла ще щось запитати, та слова завмерли на язиці. Гануся склавши руки молилась...
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 6061 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Гарне оповідання. Кажуть, чужий досвід мало чого навчає. Аж бачимо, що досвід рідної людини може бути вирішальним у житті. Направду, непізнаванні шляхи Господні!
Деякі зауваження надішлю поштою.
Благословінь тобі Божих рясних! Комментарий автора: Щиро дякую за все!
Пишу другий раз, перший щось не вдалося, чи не зберіг чи що?
Ваші зауваження взяв до уваги і вже все підправив.
Вам також рясних Божих благословінь!
Надежда Дудка
2008-07-14 16:28:04
Дуже добре, брате, пишіть і нехай Вам Бог допомагає. Комментарий автора: Дякую!
Я й надіюсь на Господа. Йому слава!
Забытые Двери - Fylhbfyjd Gfdtk Не совсем в формат сайта.История создания такова 6долго и упорно пытался пробить рубрику "Мегаполис в печатном издании,на Родине не приняли,просил случайных знакомых передать в издания их города,но ответа не поступало,пробивался через коммерческие издания ,отчего приходилось работать сутки через день,недавно послал в листудию "Белкин " с нижеследующей исповедью:
Исповедь Фореста Гампа
Повторю телефон Димы. Не знаю настолько уж он знаменит вм вашем
> ВУЗе ,сколь себя обрисовывает...89272864201.Познакомились мы так:
> работал на заводе ,сходил с ума от первой поздней любви (в
> 22!!!года),писал на станке безграмотные стихи и брал дни в счёт отпуска для поездок на историческую Родину. Услышал ,что некто Дима Першин устраивает вечер памяти
> поэта-земляка Седова. У Александра Палыча Седова трагическая
> судьба-выкормыш А Н Калашникова ,будучи актёром ,он много колесил по
> стране ,потом оказался на Родине ,спился ,опустился до ДД на базарном
> радио ,к 40 ни семьи ,ни кола ,ни двора ,накушался таблеток ,опочил ,
> горя не выдержала старуха -мать ,выносили 2 гроба .Известности поэта
> он не сыскал и после смерти ,вспоминают лишь кучка людей. Я долго
> искал сборник этого автора ,удалось купить брачок в
> типографии. Читая ,плакал :я нал уже какие эмоции порождают подобные
> строки. Потом узнаю ,Дима устраивает литобъеденение . Сходил, не
> привычный к подобному ,чувствовал себя не в своей тарелке: какие -то
> старики обсуждают стихи о УХЕ ИЗ КОТА .Дима предложил поступать в
> Литературный ,разбередив старые раны – ведь мечтал об этом с д\с . А тут у меня начались домашние
> проблемы ,больницы. За это время сей литсоюз распался. Одного старика
> муж сей пихал в местный журнал ,со мной занимался по субботам ,пихая в
> Литературный. Группу инв-ти я не получил -не было взяток ,устроиться
> со справкой на лёгкий труд -нереально ,первая любовь не и без моей помощи поступила в медучилище и вышла замуж ,а я оказался в Церкви, где один священник посулил помощь в получении образования. В это время
> он поминал Бикмуллина (мужик пахал на мебельном комбинате ,после
> смерти выяснилось, что -академик. Вроде ,его труд защитили как
> диссертацию ,а потом издали книгой под чужим именем, вроде выпивал от
> этого, а потом сердце не выдержало.)На этом вечере познакомился с
> Лёшей Куприяновым -я давно предлагал Диме пообщаться с ним, но тот
> орал, что рабочие- быдло, мордовский эпос в зачаточном
> состоянии, православные –лукавые ,а в самиздате 90х все
> графоманы ,а я –эгоист ,фаталист и интроверт. Мнение ,что написание некрологов коммерчески выгодно меня
> коробило Раз так достал, что я читаю ненужную литературу, что я
> приволок ему кипу своих книг- Золю, Бальзака и Стельмаха "Думу о
> тебе",после чего он стал их читать. А меня познакомил С
> произведениями Саши Соколова И вот Дима, обозначающий меня
> эгоистом, интровертом ,шизофреником, достоевским и прочая заявляется ,в
> Храм, выдёргивает меня во время службы из Алтаря ,обозначает
> мракобесом, упрямым мордвином ,пугает депрессией, что Церковь меня испортит, там всех пугают адом придирается к
> обуви. потом заявляется через 3дня с думой, что мне надо в
> семинарию. Потом в день когда мне надо было уже быть в Литературном
> через общую знакомую интересовался моей судьбой .НО то что он
> отправил оказалось не добирающем положенного объёма, а он любил в моих
> строках выдёргивать любые зачатки духовного. Я заработал, послал то что сам
> хочу и как хочу -и прошёл...Тут умер священник ,отчего я не поехал в Москву после вызова из Литературного. У гроба его мы встретились с Димой , тогда ещё с косичкой. Я не поехал и после второго вызова –всё надеялся, не смотря на отсутствие возможностей ,сперва чего –то достичь. Потом мы не виделись. я полностью был в
> ауре православия -и то было самым лучшим временем моей жизни. Видел
> его редко и случайно, знал что в музыкалке ставит голос, раскручивает
> свою группу .У мызшколы советовал о снятии полдома у старухе в Пензе и устроиться педагогом ,а ещё искренне радовался,что я не испорчен Церковью .А я уже побывал в Монастыре,где не получил благословения на творчество,пытался уйти из Церкви и написал психологическую работу (www.serbin1.narod.ru ),кою, не смотря на заверения препода никуда до сих пор не пристроил, ибо это считается неугодным Богу. Раз пересёкся с ним на квартире его мамы, где он жил
> после нового развода ,он вспоминал мою обувь, из-за которой на меня не
> посмотрят девушки. Знал бы как смотрели когда в дедовых обносках
> ходил до 20 лет...Дима продолжал ставить театральные зрелища ,на которые я не ходил, т. к. чувствую себя в подобной атмосфере не в своей тарелке. А потом окончательно ушёл из Церкви ,т .к. там пытались склонить на свою сторону ,а я не хотел отрекаться от творчества. Дальше я болтался по городу. Тут предложили это место
> корреспондента , хотелось заявит о нём ,встретились Он позвонил в
> редакцию и наорал в трубку .Рассказывал о первых шагах в инете, звал
> с собой. Написанную статью он привычно потерял, написал новую .Многим
> людям рекомендовал его, да весь литгород тащил за свой счёт в сеть .Но
> у Димы ежедневно меняется мнение .Он ничего не помнит -2жена как -то
> его стабилизировала ,а сейчас некому. Ходил я каждый день в этот
> салон и рассказывал адресатам, какие проблемы не позволяют переслать
> Диме свои вирши .А б\п он и не будет. Он восстанавливал литклуб
> ,скачивал материалы ,находил идеи -он терял и забывал Пошёл потом на
> мойку .Надеясь, что пробью рубрики о таких Димах в молодёжках и буду получать гонорары
,да их порадую ,Дим этих.. После Церкви я ,вообще, долго болтался по низко оплачиваемым работёнкам ,на которые не каждый и пойдёт. Иногда я не мог даже содержать майл , не раз закрывал ящик и пользовался обычной почтой. Зряплата когда не дотягивала и до 1- 2 тысяч рублей, сшибал в Церкви, но тупо тратился на сеть ,пытаясь выйти на диаспору афророссиян и самиздатчиков 90х,что разбегались от меня как от бабайки дети. Нередко меня убеждали, что мои попытки чего –то достичь нереальны ,а я продолжал идти вперёд. Так однажды я узнал о Иноке Всеволоде и долго надеялся, что он поможет пробиться в творчестве ,что ,конечно же ,не кормит ,а разоряет, особенно когда комп недоступнее летающей тарелки. Зашивался ,звонил ему чуть не каждый день, просил передать фото
> для оформления наборщикам, не пришёл ,в салоне подготовил папку, где
> разжевал куда и что ,не пришёл .»З.Двери» вышли на Кружевах
> -предъявил ,что ничего не показывал Потом издал уже без оформления в
> Крае Городов, отнёс его маме экз ,он его потерял. После мойки оказался в Пту,выходило меньше поди даже500 в месяц .В это время переписывался с одной девчонкой ,долго и подробно. И даже пригласил в Дивеево. Но она видела это смешным и глупым, обозначала меня наивным, эгоистом, говорила ,что использую людей и что она – не цветочек аленький и согласна пойти официанткой в ночной клуб, чтоб быть честнее. Но она ,не подозревая, вернула меня в Храм, откуда я ушёл и как прихожанин. Потом, ковыряясь в церковной грядке ,я встречу девушку, что из- за проблем с трудоустройством долго отирается при Храме за паёк. Мне она западёт душевными качествами .Однажды мы долго будем стоять в подъезде, она будет рассказывать скольких ухожёров отшила ,т. к. мечтает стать монахиней, и лишь тогда я пойму насколько смешно и глупо выглядел в переписке ,которую прекратил, кстати, пытаясь в очередной раз вернуться в духовное русло. Потом стал видеть его, Диму,
> в Храме ,где он говорил ,что...в следующей жизни будет монахом. Появление его, почти лысого, спустя года три, для меня было неожиданностью. Я попросил его сканировать фото свои для Белкина, он как всегда пообещал ,потом забыл и не захотел оформлять мой текст. Так что – на прямую к нему .Просил
> оформление послать Вам, проигнорировал ,в воскресение поцапались ,а в
> понедельник подобрал меня к себе поговорить. Учил жизни ,не давал договорить ,привычно не мог выслушать ,а я был, не смотря на хроническую трезвенность ,впервые и, надеюсь , в последний раз выпимши и мне было херово –одна девчонка брала для своего сайта мои рукописи ,а теперь из не найду
> и сватал какую-то пухленькую массажистку, а у меня ,стоит увидеть на ульце ту первую любовь по –прежнему предательски ёкает сердечко ,да и согласен остаться один или привезти с отцовой деревни девчонку из неблагополучной семьи, лишь бы за писанину не стучала сковородкой по башке. Журил что я никогда не буду классиком и сам не знаю чего хочу ,что не пишу в местную
> прессу ,где за месяц дают 700 рублей. Но это не мой уровень ,и я вырос из этих штанов
